Косач Лариса

Косач Лариса Петрівна народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський (тепер Житомирська область) у дворянській родині. Її батько, Петро Антонович Косач, працював юристом, а мати, Ольга Петрівна Косач (літературний псевдонім Олена Пчілка), була письменницею, етнографинею та активною діячкою українського культурного життя.

Лариса Петрівна зростала в атмосфері любові до української культури та літератури. У шестирічному віці навчилася читати, а у дев’ять — написала свій перший вірш «Надія». Через хворобу — туберкульоз кісток, який діагностували у 10 років — не могла відвідувати школу, тому здобувала освіту вдома під керівництвом матері та приватних учителів. Вивчала іноземні мови, світову літературу, історію, музику та малювання.

Перші публікації під псевдонімом Леся Українка з’явилися у 1884 році, коли їй було 13 років. У 1880-х роках родина Косачів переїхала до Луцька, а згодом до Колодяжного на Волині.

З раннього віку Леся Українка долучалася до українського національного руху. У 1888 році разом із братом Михайлом вона створила літературний гурток «Плеяда», який ставив за мету поширення української літератури, переклад світової класики українською мовою та утвердження української мови в культурному просторі. У рамках цієї діяльності Леся Українка перекладала твори Гейне, Гомера, Віктора Гюго, Шекспіра та багатьох інших.

Вона також брала участь у діяльності українських громадських організацій, підтримувала культурно-просвітницькі ініціативи, боролася за права жінок та національне самовизначення українців. Її творчість була тісно пов’язана з ідеями боротьби за свободу та протидії російській імперській цензурі.

Через хворобу часто лікувалася за кордоном — у Німеччині, Австрії, Італії, Єгипті та Грузії, але навіть у цей час залишалася активною у літературному житті.

У 1907 році одружилася з Климентом Квіткою — юристом, фольклористом і музикознавцем. Попри важку хворобу, Леся Українка продовжувала творчу діяльність. Найвідоміші її твори — «Лісова пісня», «Кассандра», «Одержима», «Бояриня» та численні поезії.

Леся Українка зробила величезний внесок у розвиток української літератури та культури. Її твори відзначаються глибиною філософських роздумів, патріотизмом, закликами до боротьби за свободу України та прав людини. Вона стала символом незламності духу та боротьби за національну гідність. Своєю творчістю Леся Українка підняла українську літературу на рівень світової, показала силу й красу українського слова, а також розширила тематичні та жанрові горизонти української драматургії та поезії.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року у місті Сурамі (Грузія) після тривалої боротьби з туберкульозом. Похована у Києві на Байковому кладовищі.